Як і обіцяли, зараз буде розмова з міністром освіти Оксеном Лісовим. Будемо говорити переважно про вищу освіту, але ми вас не зупиняємо, коли ви будете ставити питання про інші якісь сфери. Але ми вирішили так, щоб розмова була змістована, тому що у нас не так багато часу.
Хочемо зустрітися переважно на вищій освіті. Пане Оксене, вітаємо вас. Доброго дня.
Дякую, що знайшли час. Давайте одразу, мабуть, тоді почнемо з наших вишів, які не увійшли, наприклад, навіть в перші дві сотні найкращих університетів Європи. Ми бачимо, що на 298 місце – це Київська політехніка Сікорського, 263 місце – це Київський університет Шевченка і аж на 316 – Харківський університет імені Каразіна.
Чого так, Оксене? Є певне просідання наших університетів, і природно, що це не найкращі часи для їх розвитку. Особливо Харківські університети, вони дуже постраждали, і ми це розуміємо. Це об'єктивні причини.
Є інші причини – це застаріла мережа, недостатні інвестиції, демографічна ситуація, яка потребує перегляду цілого ряду підходів. І природно, що ми працюємо над цим, попри те, що зараз не найкращі часи для інвестицій у розвиток будь-чого. Якщо прибрати зараз технічну складову, всі ці моменти, які ви зараз сказали, об'єктивні абсолютно, а самою системою філософії освіти, якщо хочете, ви ще задоволені в Україні? Чи задоволений я? Так, так.
Як громадянин, як міністр, я не задоволений. Але з іншого боку, треба сказати зразу, що потенціал у української вищої освіти є, і він значний. Ми точно можемо досить швидко і нескладними, скажімо так, методами сформувати конкурентно-спроможну освіту, конкурентно-вищу освіту, я говорю про конкурентну спроможність, в своєму регіоні. Про який регіон ви кажете? Східної Європи? Східної Європи, так. Ми багато знаємо про конкуренцію з польськими закладами вищої освіти.
Я впевнений абсолютно, що український провінційний університет цілком спроможний скласти конкуренцію в польському. Оксена, давайте так, щоб ми розуміли всі, чим зараз, я зараз не про матеріальну технічну базу, хоча це теж важливо, відрізняється польський вуз середній у невеличкому місті від українського вузу у невеличкому місті або у величкому? Більше інвестицій, краща матеріальна технічна база, кращі кампуси, але це природне, тому що в Польщі… А методики викладання, а підходи, а студентство, спілкування з ним, а навчальні плани, оце все? Якщо ми говоримо про такий посередній провінційний університет, вони несуттєво відрізняються. Так, вони несуттєво відрізняються.
Середовище, атмосфера польського вузу від атмосфери непоганого нашого, я не кажу про університет, який там стагнує десь в провінції, але хорошого провінційного університету вона не так сильно відрізняється. Незалежність вузу, коли він може бути пластичним. А оце інша питання.
Автономія вузу, індивідуальні програми, які формуються в університеті, середовище для студента там дещо інше. І, звичайно, я коли говорю про те, що в Україні є потенціал, це не такі суттєві зміни, яких ми не можемо досягнути в короткий термін. Зараз всі говорять, що з початком реформи скоротиться кількість вишів зі 170 до 100.
То буде ця реорганізація і об'єднання. Як Ви на це дивитеся? І які, можливо, найбільші страхи є у працівників вузів під час цієї оптимізації? Сьогодні ми говоримо про 140 університетів, які знаходяться в підпорядкуванні Міністерства освіти і науки. І 140 університетів, тому що є ще університети, які підпорядковуються Міністерству охорони здоров'я, Міністерству внутрішніх справ, іншим відомствам.
Ми говоримо про те, що маємо намір провести діалоги щодо скорочення їх до 100 університетів. Але треба розуміти, що ми маємо на увазі під словом «скорочення». Це не значить, що ми знищуємо якийсь галузевий університет.
Це значить, що ми інтегруємо його в інший університет, залишаючи його галузеве ядро. Створюючи на його базі, якщо це університет надає достатньо якісну галузеву освіту, ми створюємо в університеті-донорі, університеті-реципієнті, створюємо, можливо, інститут або факультет відповідної галузі. Це переорієнтація і буде на це час? Звичайно.
Ну, дивіться, що значить буде час? Перехідний період? Відбудеться об'єднання і, звичайно, певний період, цей процес буде відбуватися вже після об'єднання. Давайте про гранти поговоримо. Що це є таке? Державні гранти на часткову компенсацію.
Розкажіть про це, що це взагалі таке? Дивіться, проблема державного замовлення, яке ми знаємо всі сьогодні, за державним замовленням у нас завжди всі роки, до останніх років, до воєнних років, всі довоєнні роки, навчалось 40% студентів, 60% навчалось за контрактом. Уже в військові роки у нас ця пропорція змінилась, але вона змінилась не через об'єктивні обставини, а на користь контрактників, це в основному чоловіки, їх мотивація плюс-мінус може бути зрозуміла, чому зростає цей контракт. Зараз це 30 до 70, ці два останні роки.
І все, чорно-білий розподіл, це державне замовлення формується на всій галузі, на всі спеціальності, і фактично після закінчення навчання на державному замовленні людина виходить на ринок праці і за статистикою дуже рідко працює за своєю спеціальністю, яку вона закінчила. І це стосується дуже критичних і важливих для держави спеціальностей, наприклад, педагогів. Окей, а гранти це що? Це компенсація тим, хто не потрапив на бюджетний кордон? Так, це те, як є сьогодні.
Як ми пропонуємо, і Кабінет Міністрів підтримав законопроект і вніс його до Верховної Ради, тепер ми очікуємо позицію депутатів, сподіваємося, що вони підтримують цей законопроект. Ми пропонуємо скоротити кількість державного замовлення, зробивши її прогнозованою і зрозумілою з точки зору Міністерства економіки. Тобто, там, де ми розуміємо, скільки фахівців для галузі нам потрібно, там, де ми можемо вираховувати цю кількість фахівців, спрогнозувати її, на це ми даємо державне замовлення.
Це державне замовлення повинно бути забезпечене робочими місцями, на виході, через 3-5 років після навчання багаларських чи разом з магістерською програмою. Зрозуміло, так? Для держави зрозуміло, для абітурієнтів не зрозуміло поки. Для абітурієнтів так само зрозуміло.
Тобто, ти поступаєш на державне замовлення і ти маєш гарантоване робоче місце за тою спеціальністю, на яку поступив. За тебе платить держава і платить вона за підготовку фахівця для галузей, які потрібні державі. Окей.
Тобто, це умовно кажучи, ти відпрацьовуєш на державу якийсь час? Якийсь час ти відпрацьовуєш на державу, так. Якщо бажаєш. Різниця між бюджетом і гарантом яка? Ти підписуєш, поступивши на державне замовлення, провчившись 2 роки, ти підписуєш контракт далі і можеш продовжувати вчитися на державному замовленні.
За цим контрактом ти отримуєш своє перше робоче місце та забезпечуєш підготовку фахівця для потреб держави.
Ага, ага. Ти можеш не підписати контракт на продовження навчання на державне замовлення і перейти на контрактне навчання. Гранти з цих місць на державне замовлення буде 25-30%, приблизно. Це залежить від того, яку формулу сформулює Міністерство економіки, за якою методологією воно вже буде вираховувати цей обсяг державного замовлення. Те, що стосується грантів, це гроші, які ти отримуєш за результатами того, як ти здав ЗНО НМТ.
А гроші отримуєш? Отримуєш гроші. Ми так попередньо бачимо, що… Це знижкне навчання, це бюджетне навчання? Ти просто отримуєш гроші, в нашому задумі, наприклад, на дію тобі поступають гроші на навчання. Реальні гроші.
Це монетизація державної підтримки на навчання. Тобто, ти отримуєш гроші, і з цими грошима ти йдеш до того університету, про який ти мрієш. Але це цільове використання, ти маєш використати цільові гроші тільки на це? Безумовно.
Ясно. Оксене, давайте поставимо зараз крапку, з кому у нас вже зараз у цій частині немає часу. У нас просто купа запитань від викладачів і студентів є. І хочемо, зокрема, і про цю тему теж.
Давайте після короткої паузи повернемось, далі розмова продовжиться, і ви ставте запитання. Оксена Лісовий, міністр освіти і науки. Ми тут частково вже продовжуємо обговорення з Оксеною Лісовим, міністром освіти і науки.
В нас в гостях, як і обіцяли, зараз пройдемося по пунктах, по питаннях від викладачів і від студентів. Давайте перше запитання. Це викладач, пан Олексій, послухайте.
Будь ласка, отакий аспект. Дивіться, якщо ми об'єднуємо університети, то ми об'єднуємо і колективи. Відповідно, ми посилюємо кафедри.
Як у нас відбувається? Наприклад, ми маємо класичний і педагогічний університет
Ми приєднуємо педагогічний до класичного. Ми залишаємо педагогіку як інститут в тілі класичного університету. Але ж педагогічний університет сьогодні – це не тільки педагогіка, це журналісти, це маркетологи, це економісти, це правники, це стоматологи, це хто завгодно. І от всі ці кафедри ми приєднуємо до кафедр того університету, який є рецепієнтом. І там відбувається злиття.
Злиття, посилення. Тобто, ми даємо більше студентів в той університет, і додаємо викладачів, посилюючи кафедри. То скорочення не буде. В умовному Харкові ми маємо 15 університетів. Кожен із них готує правників, економістів, маркетологів і інші професії. В принципі, давайте визнаємо це.
Коли ми говоримо про університет, ми говоримо «Харківський політехнічний», «Харківський авіаційний», «Харківський залізничний». І ми собі уявляємо, що там готують залізничників, там авіаторів, а там інженерів. Але насправді там готують всіх.
Я не кажу про ці конкретні університети, вони не підпадають під об'єднання. Але це приклад. Об'єднуючи університети, ми посилюємо кафедри, які є непрофільними для того університету-донору, який заходить, і залишаємо галузеве ядро.
Логіка зрозуміла, але питання було ще й у грошах. Умовно кажуть, що тебе збільшується кількість студентів, чи будуть доплати? Ми повернули формульне фінансування. І від кількості студентів залежить ще й обсяг фінансування університету.
Університети, які збільшують кількість своїх студентів, вони і збільшують обсяг свого фінансування. Ірина першокурсниця, давайте подивимося її запитання. Ведуть грантову систему навчання.
Як це вплине саме на студентів, які вже мають бюджет, і чи будуть отримувати стипендію? Якщо приймуть такі нововведення, як гранти, чи зможу я, я навчаюся на контракті, чи зможу я перейти на бюджет або отримати грант? Запитання одразу? Так. Нові умови працюють для нових вступників. Тобто вся молодь, всі студенти, які навчаються за тими правилами, за якими вони вступали, вони і продовжують за ними навчатися.
Логічно, закон зворотньої сили не діє. Тому це для нових вступників. Ще одне питання від викладача, пані Галина. Вона цікавиться тим, коли наш рівень освіти підтягнеться до європейських університетів. Давайте також її послухаємо. Я хочу подякувати нашому міністру освіти за те, що реально є прогрес, і освіта розвивається.
На чому нам ще треба працювати, щоб удосконалюватися і потрапляти в рейтинги разом з вищим європейським стандартом? Конкурентне середовище серед викладачів. Ми знаємо, що є приклади, коли через недостаток, через велику кількість університетів, ми маємо проблеми з забезпеченням всіх тих спеціальностей якісним кадровим ресурсом. Тому, об'єднуючи університети, ми створюємо ситуацію конкуренції.
В тому числі. Тобто, зрозуміло, викладачі кафедр одного-другого університету заходять в одну кафедру і вже конкурують. Їх стає більше, але відбувається конкуренція. По ідеї, здоровий процес. Студент може обирати, бо закон про індивідуальні траєкторії внесений вже в Верховну Раду і, сподіваюся, депутати його підтримають. Тому, це перший аспект.
Конкуренція серед викладачів і підвищення вимог до кадрів, які працюють в університетах. Це можливо сприйняти ще всім, так? Друге – це, звичайно, інвестиції в матеріально-технічну базу. У нас є прекрасні викладачі, особливо в сфері природних наук, як в столичних, так і в провінційних, так і в провінційних університетах. Але, на жаль, їх матеріальна база, особливо в галузі природних наук, там катастрофа. Це 60-70 років. А без цього не розкажеш, це ж не історія, мовляв.
Тому, інвестиції в матеріально-технічну базу. Об'єднання університетів дає і ще й додаткові можливості. Програма Світового банку передбачає виділення від мільйону до півтора мільйона доларів на розвиток тих університетів, які об'єднались.
Не знаю, багато чи чимало? Це достатньо?
Це не багато, але це ті гроші, яких університети давно не бачили.
Оксене, хвилинка залишається. Важливий момент про оновлення програми з історії України. Були спеціальні методички МОНу.
Як говорити з дітьми про війну? З дітьми не дітьми, навіть не знаю. Ті методички, які ми підготували, передбачаються рекомендації, сформульовані рекомендації для педагогів від перших до одинадцятих класів, які включають і психологічні аспекти, і історичні аспекти. Говорити прямо про війну чи посередковано? Називати речі своїми іменами? Чи отак ходити, щоб не травмувати? В залежності від вікової категорії. Звичайно, це підходить. Над цією методичкою працювала прекрасна команда. Вони підібрали гарні ключі до кожного вікового категорії.
Оксене, вимушений зупинити вас, тому що 10 секунд залишається. Спасибі вам, що прийшли. Давайте окремо будемо вибирати такі окремі бази і про них говорити. Вища, середня освіта і так далі. Оксен Лісовий, міністр освіти і науки.
Дякую дуже.